Проблема великої літератури

Віктор Петров, відомий під псевдонімами В. Бер, Борис Веріґо та В. Домонтович, був постаттю унікальною та багатогранною. Цей письменник, автор «Доктора Серафікуса» та «Дівчини з ведмедиком», син священнослужителя та шостий з українських неокласиків, водночас був і емігрантом, і, як вважається, шпигуном. Окрім літературної діяльності, він був видатним етнографом, філологом, публіцистом та історіософом.
Його есеї — це взірець чистого інтелектуалізму. Віртуозні за стилем, вони глибоко занурюються в історію ідей та глибинні механізми культури. Проте їхній актуальний вимір не слід заперечувати: це також роздуми, що тісно пов'язані з конкретною реальністю. Петров міркує над численними проблемами «великої літератури», аналізує постаті Сковороди, Куліша та Шевченка, осмислює взаємодію християнства та нового часу. Він — мислитель і літератор, який пише іронічно та зухвало.

«Його шанували, але не розуміли», — так висловився про Петрова Юрій Шевельов після загадкового зникнення письменника з Мюнхена навесні 1949 року. Ця книга є спробою просунутися далі у розумінні самого автора та його оригінальних поглядів і текстів, розкриваючи його багатогранну спадщину.